ЕКСКУРСІЇ ТА ПАЛОМНИЦТВО

НАШ КОМПЛЕКС ОТОЧЕНИЙ ЦІКАВИМИ ТА ПАМ'ЯТНИМИ МІСЦЯМИ

"КРЕМЕНЕЦЬКІ ГОРИ"

Безпосередня близькість до найбільших духовних святинь Кременеччини, а саме: Почаївської Лаври, Божої гори та джерела Святої Анни, дає можливість не тільки відвідати святі місця, а й духовно збагатитись. Є також можливість полинути в історичне минуле Волинського краю, відвідавши старовинну фортецю на горі Бона у місті Кременець та Данилів град в селі Стіжок Шумського району.

На карті показано розміщення нашого комплексу та зазначених визначних місць.

Коротка інформація про визначні місця нашого краю.

 

Свято-Успенська Почаївська лавра - одне з найвеличніших в Україні місць паломництва, святиня православного світу, друга за значенням на території Україні після Києво-Печерської лаври. До її святинь належать: слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води, її чудотворна ікона, мощі преподобних Іова, Амфілохія. Позаду монастирського кладовища на мальовничому пагорбі стоїть Святодухівський скит, відкритий в 1903 році.  Розташована Лавра на високій кам'янистій горі, яка підноситься над всією округою більш ніж на 75 метрів. 
Перші історичні відомості про Лавру відносяться до початку XIII століття, до часів навали татарського хана Батия на Київську Русь. Після розгрому Києва та знищення його святинь, деякі православні ченці київських печер бігли на захід і оселилися в передмістях Почаївської гори. Засновником і первоподвіжніком на Почаївській горі був афонський чернець Преподобний Мефодій. Назву пов'язують з річкою Почайна, в якій князь Володимир хрестив киян. За переказами, в 1240 році знаком понад стало явище Пресвятої Богоматері у вогняному стовпі декільком ченцям і пастуху, якого звали Іван Босий. Відбиток стопи Діви Марії залишився на камені і з цього місця забило цілюще джерело. 

Джерело Святої Анни. Переказ каже, що в давні часи на місці джерел стояла церква. Та під час татарської навали, коли православний люд потерпав від знущань іновірців, ця церква, завдяки Божому Промислу, була збережена - вона увійшла в землю. Минуло багато часу. В Онишківцях збудували нову церкву. Та на тому місці, де стояла попередня, сталося диво. Дітлахи, що пасли в цій місцині худобу, якось знайшли тут ікону святої Анни. Все село зібралося того дня на місці старої церкви, щоб побачити явлену ікону, її було врочисто перенесено до храму. Та наступного дня ікони в церкві не знайшли - вона дивним чином повернулася на старе місце. Селяни потрактували цю подію так: святині не віддали належної шани. Тому ікону, після відповідного богослужіння, було вдруге перенесено в сільський храм. Однак зранку історія повторилася. Відтоді селяни зрозуміли, що праведна Анна сама обрала для себе місце і нікуди переходити не хоче. Тому тут збудували невелику капличку, в якій і зберігалася ікона. На цьому місці й забили цілющі джерела. Впродовж віків християни приїжджали в Онишківці, щоб викупатись у святій воді і позбутися тілесної та душевної недуги. 
У часи войовничого атеїзму влада вирішила знищити місце паломництва християн. Капличку було розібрано і кудись вивезено. А самі джерела засипали торфом, а зверху ще й поклали важкі бетонні плити. Однак святі місця знеславленими не бувають. Джерельна вода пробилася струмком і почала живити навколишні ставки. У 1991 році місцеві селяни знову очистили засипані джерела. Бетонні плити знадобилися для того, щоб вимурувати доволі величенький басейн, де нині збирається цілюща вода. Біля нього збудували кам'яну церковку, колодязь.

Божа Гора. Ще від княжих часів, з ІХ-Х ст., Божа гора була місцем подвижництва численних монахів. І саме тут, йдеться у різних варіантах народних легенд, з’явилася Богородиця й залишила слід від своєї стопи. За однією з таких оповідей, у часи монголо-татарської навали Матір Божа зійшла на гору та гірко заплакала над нещастями бідних людей. Диво побачили місцеві селяни, що переховувалися від татар на вершині. Вони захотіли підійти до Богородиці, аби вклонитися їй, та свята вознеслася на Небо, а на місці, де вона торкнулася землі, забило чисте джерельце з цілющою водою. Ще одна легенда розповідає, що на Божій горі у давнину стояв оточений кам’яними стінами монастир і якось під час чергової татарської навали його оборонцям бракнуло води. Саме в цей час на скелястій верхівці з’явилася Божа Матір, а з-під місця з’яви потекло джерельце. Богородиця заборонила захисникам торкатися до клаптика землі, якого вона торкнулася. Один із вояків не послухався — монастир провалився під землю, а до наших днів з того часу залишився слід від стопи Діви Марії.

Замкова гора (гора Бона) — гора-останець, належить до Кременецьких гір. 3і сходу прилягає до центральної частини Кременця і підні­мається над ним у вигляді вулканічного конуса висотою до 100 м. Абсолютна висота близько 397 м.р.м. Має історичну назву — Бона (із середини XVI ст.), на честь дружини польського короля Жигмонта І Бони Сфорци. Гора з трьох боків обмежена глибокими ярами, лише зі сходу вузькою смугою вододілу з'єднана з плато.Галицько-Волинський літопис містить першу письмова згадка про укріплення міста Кременець на горі Замковій, датовану 1227 роком, у зв'язку з тим, що військо угорського короля Андраша II не змогло захопити місто.Взимку 1240—1241 років місто витримало тривалу облогу татаро-монгольських орд хана Батия, а в 1254 році воно вистояло перед військами золотоординського воєводи Куремси. Але у 1259 році, на вимогу темника Бурундая, волинський князь Василько Романович змушений був зруйнувати кременецьку фортецю.В кінці XIV століття, волинський князь Любарт, збудував на горі новий кам'яний замок.І тільки восени 1648 року, чи не вперше в історії Кременця, його взяло і зруйнувало козацьке військо Максима Кривоноса і полковника Филона Джалалія, після чого замок більше не відбудовували.

Данилів град. Даниловим градом називають залишки укріплень і кам'яну церкву XIII століття, що стоїть на вершині гори Стожок (або Троїцької). Як і дерев'яні, а потім кам'яні стіни, що оточували місто, церква виконувала оборонні функції. Згідно з легендою, фортеця була закладена в 1201 році князем Романом Мстиславовичем, а назву дав по імені сина. Але є докази, що місто ще старше — воно було засноване в X столітті. Данилів град — в числі трьох волинських укріплень, які не піддалися хану Батию, що спробував взяти її приступом в 1240 році. Тим не менш, в 1261 році її зірвали згідно з угодою між князем Васильком Романовичем і темником (так називали татаро-монгольських командирів з армією у 10 тисяч воїнів) татарського хана Бурундаєм. Церква, яку реконструювали у 1551 році, — все, що залишилося від зміцнення. Зі східного боку гори Стожок частково зберігся ровесник Данилова граду — печерний скит-монастир.

ХОЧУ ЕКСКУРСІЮ!